13 квітня 2009 р.

Людина-зірка

Коли ми дивимось на зірки, ми насправді бачимо те, що з ними відбувалось багато років тому, адже їхньому світлу треба долати фантастичні відстані, щоб досягнути наших очей.

Так само і людина... Адже наш теперішній стан - те як ми виглядаємо, те як ми почуваємось, що і хто нас оточує, насправді є результатом наших вчинків, думок та емоцій, що мали місце кілька хвилин, днів чи років назад.

І всякому насінню потрібен час, щоб прорости - будь то бур'ян чи пшениця.

12 квітня 2009 р.

День, наповнений чудом

Я вважаю, що всі біди людства в тому, що воно перестало вірити в чудеса. З кожним роком ми втікаємо все далі від свого серця, і все глибше стаємо рабами свого власного слуги - розуму. Саме він вносить безумність нашій цивілізації - більше грошей, більше сексу, більше слави... В нашій цивілізації нема ні християнства, ні мусульманства, ні буддизму. Ми стали язичниками божка "більше". А покарання за служіння йому, вічна спрага. Скільки б всього не було довкола, але якщо в душі пустота, то й помирати страшно.

Люди самі не знають, що їм потрібно, в них в голові тільки одне слово - "більше". А для чого? Ніхто не може дати повноцінну відповідь на це питання. Насправді людину можна загнати у тупик повторенням питання "А що далі?". Люди настільки зациклені на матеріальному, що коли питання заходить про смерть, вони губляться. Вони забули, що знаходяться на ще одній сходинці "шляху".

Я не знаю хто почав це все, але я знаю, коли це починається для кожної людини. Під час її дитинства, а роблять це батьки чи родичі. Тільки зараз я розумію, на скільки глибоко вони спали, коли виховували мене. Адже як може християнин вчити дитину, що потрібно давати здачу, коли тебе б'ють. І в той же час читати Біблію та ходити до церкви.

Діти неймовірно чисті створіння, адже вони слухають серцем. Вони вірять в свою особливість, бо відчувають її. Але тільки почавши бачити світ ясними очима, на дитину натягують мішок на голову. А цей мішок зітканий із ниток егоїзму, гордині, жадоби, будь-якого виду обмежень та нав'язування чужої волі.

Ну а ось це стандартне питання - "Ким ти хочеш бути, коли виростиш?". Ще один ланцюг, який нав'язує стереотип. А можливо я ніким не хочу бути, можливо я хочу бути просто собою. І якщо наприклад дитина відповість - "Я хочу прибирати вулиці!", щоб людям було приємно по них гуляти, то батьки одразу засудять це. Нав'язують дитині цим самим, що престижно, а що ні, що правильно, а що ні.

А скільки таких випадків, що медалісти та люди із червоними дипломами в даний час працюють за "копійки", а їхні однокласники "двоюшники" їздять на модерних автомобілях. Для кого були потрібні ті оцінки в школі та університеті? Тільки для батьків, щоб вони могли похвалитись, що їх син чи донька нормальна, що вона слухняний гвинт системи, як і вони самі.

Я в жодному випадку не маю нічого проти батьків. Особисто я впершу чергу дякую життю за те, що мені так пощастило з ними. Просто я намагаюсь донести те, що одної правди нема. Нема одного добра на всіх. Пора скидати кайдани, пора зняти ту мішковину з голови і вдихнути повітря на повні легені.

Згадайте, будь ласка, як були дітьми і робили шалені вчинки, керувались безумністю, а не обдуманістю. Могли зачаровано спостерігати за чимось, що тепер навіть не помічаєте, годинами! Тільки знову повіривши в чудо, тільки знову зважившись на свободу вчинків від стереотипів, можна відчути щастя...