З кризою покінчено

Сьогодні на роботі я та мій друг нарешті зрозуміли чому виникла криза і як зупинити її. Для цього потрібно забанити всі сайти соціальних мереж на рівні країни і нарешті почати працювати :)

Мить

В цю саму мить, коли я пишу ці рядки, хтось виграв лотерею, а хтось усвідомив, що під час кризи йому не прокормити свою сім'ю, хтось вперше зайнявся коханням, а іншому був поставлений смертельний діагноз, один одружився, а другому зрадила жінка, хтось втратив віру, а хтось пішов до переможного кінця, хтось отримав роботу, про яку давно мріяв, а другого звільнили, хтось солодко спить, а інший важко працює, комусь допоміг незнайомець, а когось зрадив рідний брат, хтось читає роман, а хтось знайшов вірну любов у житті, одні стали ворогами, а інші пробачили один одному...

А я сам сиджу у ванній і чую стукіт краплин води у душовій - тук... тук... тук...

Зима

Прокинувшись вчора та поглянувши у вікно, першою думкою було - "добре, що в мене є пуховик". А насправді, я радий, що прихід зими близько, бо в ній є щось грайливе та веселе, попри всю суворість. Так, звісно багато, вже доволі недалеких свят, вносять свою долю позитиву в цю пору року. Проте не вони є ізюминкою...



В цю пору вся природа засинає, багато того, що радує нас на протязі інших місяців, зникає. Зупиняється все. І ми зупиняємось. Ми маємо унікальний шанс сумувати кілька місяців за сонячним теплом, за свіжим смаком фруктів, за свободою рухів у весняно-літньому одязі, за довгими днями, за запахом квітів та, як не дивно, синім небом (чомусь більшу частину зими небо залишається сірим). Ми отримуємо шанс, по закінченню зими, знову пережити маленькі порції щастя від звичних дрібничок життя.

Саме тому я вдячний зимі, за унікальний шанс усвідомити безмірну цінність всього того, що даровано мені з самого народження.

Закон

У країні всі скаржаться на чиновників, що вони не знають законів і є звичайними бандитами.

Проте порушників закону я бачу кожного дня, коли їду по вулиці. Їх тисячі. І Ви теж можете їх побачити, якщо постоїте на регульованому пішохідному переході і чекатимете зеленого світла світлофора. Тоді Ви зможете побачити скільки людей намагатиметься перейти на червоне світло, що є прямим порушенням правил дорожнього руху.

Ви скажете, що це дрібне порушення, проте є відомий принцип - "Як в малому, так і у великому".

Поки ми самі не навчимось поводитись гідно, то ми не матимемо права вказувати іншим.

В пам'ять живим

В котрий раз пересвідчуюсь, що в Україні панує масовий психоз та шизофренізація.

Сьогодні річниця голодомору. У Києві відбулось відкриття пам'ятнику тим, хто загинув в муках. Багато людей зібралось там та вшанували померлих. Також зранку була служба у Софіївському храмі, де наш помаранчевий пастух стояв з таким виразом обличчя, ніби його самого голодом мучили.

Я тільки за, щоб народ пам'ятав уроки історії, пам'ятав тих, хто кров'ю стояв за свободу! Але я не можу стерпіти лицемірства та показних вчинків!

Найбільш шокуючим у цій ситуації є те, що вищезгаданий пам'ятник коштує десятки мільйонів доларів. Проте зараз в країні неймовірно складний економічний стан. Багато людей, що працюють на мізерну зарплату недоїдають!!! Голод є сьогодні, у 2008 році! І організований він нашими пастухами, котрі використовують історію минулого століття, щоб відволікти нас від проблем сьогодення. Вони Вас зомбують - роблять з Вас слухняних овечок. Сказали Вам, що Росія всьому виною, що це ворог №1, - і Ви їх ненавидете. А по суті, ті люди, що влаштували голодомор давно вже в землі. А по ту сторону такі ж самі люди як і Ви, яким потрібна їжа, безпека та любов.

Складається враження, що наші чиновники в дитинстві не награлись іграшковими солдатиками і їм руки чешуться погратись живими людьми...

Ну а якщо повернутись до теми голодомору, то пригадується діалог:
- Дозволь мені перше піти і батька свого поховати.
- Зостав мертвим ховати мерців своїх, ...

Пошук дороги в Рай

Нещодавно прочитав в одній книзі про ПКН (принцип квантової нероздільності) - коли все зі всім пов'язано, і навіть найдрібніша частинка впливає на весь всесвіт. І базуючись на цьому, я спробував проаналізувати такий феномен, як інтуїцію, та все що з цього випливає.

Всім нам відома ще, напевно, з раннього дитинства ситуація, коли маючи вибір, можеш десь глибоко в собі почути вірну відповідь, зазвичай в перший момент виникнення питання. Проте ця відповідь лунає досить тихо та глибоко і зазвичай зовсім не в голові і не у вигляді слів, а на рівні якихось специфічних відчуттів в області грудей чи живота. Проте інколи вона надто ірраціональна і після проведення аналізу нашим мозком, ми часто ігноруємо її.

В цій ситуації є цікавим момент доступу до якогось вмістилища вірної об'єктивної інформації в сам момент виникнення запитання. Також є цікавим факт, що там знаходяться не якісь історичні факти, але й абсолютно "свіжі" результати вибору інших людей (наприклад під час колективної гри у віртуальні ігри).

Тобто, якби це примітивно не звучало, але через існування інтуїції, випливає існування глобального хранилища всіх наших думок. Проте думки є як і позитивні, так і негативні. То цілком можливо, що ці вмістилища думок формують в свою чергу окремі енерго-інформаційні реальності, в залежності від якості енергетики. Тоді якщо розглянути душу як безсмертну енерго-інформаційну субстанцію, тоді можна припустити, що між нею та вмістилищами думок може бути зв'язок. Можливо саме його називають гріхами чи здобутими Скарбами Небесними, а хранилища думок, відповідно, Пеклом та Раєм...

Але так як я не вірю ні в Пекло, ні в Рай, бо розцінюю їх як інструментарій впливу на людей церквою (метод залякування та солодких обіцянок), то можна розглянути ці хранилища думок в іншому світлі...

З власного досвіду можу сказати, що думки мають безпосередній вплив на наше життя, на матеріальний світ. Отож, наявність інтуїції, як на мене є ще одним доказом того, що наші думки нікуди не зникають, і ми самі вирішуємо де нам опинитись завтра - в Пеклі чи в Раю...

Свобода

Тільки знайшовши межі своєї в'язниці, можна отримати шанс на звільнення...

Це називається "Музика"???

Вигляд тіла людини є відображенням інформації, що зберігається в генах, а вигляд міста - культури, звичаїв, економічного та морального розвитку соціуму, який живе в ньому. Тоді можна припустити, що музика в свою чергу є дзеркалом душевних переживань автора. Тому дивлячись сучасні музичні канали, ми маємо змогу оцінити загальний душевний занепад людства...

Бажання серця

Якщо у Вашому житті є щось, чого Ви б хотіли, чи хтось, з ким Ви б хотіли бути... Якщо це бажання не покидає Вас навіть із плином років, якщо серцем відчуваєте, що вибір правильний - то є тільки один шлях - вперед. Незалежно, які перешкоди перед Вами. Йти тільки вперед і вірити в себе.

Ідеали

Ось за вікном вже ніч, я один, тільки я і мої думки. Повна тиша довкола - нема звичного на роботі шуму чи голосів людей. Просто тиша... І я сам, сам із собою. Сижу і думаю, що ще один день прожитий, ще на один день я став доросліший, досвідченіший та ближчий до того, що так боїться більшість людей. Я пишу якісь рядки, і пишу я не для тих людей, що можливо зайдуть почитати тут ще одну вихідку моєї голови, а пишу я собі сам. Намагаюсь зустрітись із собою, намагаюсь звільнись від кайданів примарних ідеалів. Це свого роду дзеркало душі - я не можу побачити її в звичайному скляному дзеркалі, і тим більше не можу побачити її живучи, так як живу зараз. Складається враження, що я просто з нею посварився, наче ми щось не поділили і я живу на зло їй. Я втікаю від неї, не хочу чути те, що вона мені кричала, потім просто говорила, а тепер ледь-ледь шепоче. Я обміняв високі ідеали, на стандартні. Таке враження, що просто перестав вірити в себе, перестав вірити в те, що можу змінити щось, що можу комусь допомогти... Звісно я цього не можу, бо не можу допомогти собі.

Я не люблю звертатись до релігії. Але нагадався один випадок... Якось мене спитала одна дівчинка дуже цікаве питання - чому після жертви Христа, коли всі гріхи були прощені людям, не настав Рай. Відповідь складається з одного слова - вибір. Перед нами кожен день стоїть вибір - бути відданим ідеалам чи насолоджуватись земним, просто ввічливо відповісти чи буркнути щось під ніс, закурити цигарку чи піти побігати на стадіоні. Існування вибору суперечить існуванню ідеалу, утопії, Раю... Але існування вибору породжує поняття добра та зла.

Я роблю свій вибір кожен день, і останніх, щонайменше рік, він не такий, яким я його побачив кілька років назад. Найгірше в цій ситуації те, що чим дальше ти йдеш тудою, куди б не хотів, то з часом тобі починає здаватись, що це саме те, що тобі потрібно... і тут захлопнулась пастка...

Злива суму

Багато франківчан та жителів області стали спостерігачами руйнівної сили природи. Стихія завдала значних втрат, навіть ходять чутки, що є жертви. Насправді це несе в собі долю страху, коли звичне життя змінюється, коли люди в одну мить втрачають зароблене за все життя. В такі моменти усвідомлюєш наскільки примарним та крихким є те, що ми всі так посилено намагаємось збудувати, бо будуємо ми довкола себе, а не в собі.

Звісно постає питання - чому так сталось, хто винен в цьому? Відповідь проста - ми самі. Звісно було б легше це списати на кару Божу чи на диявольські дії. Проте правда є гіркою - ми самі творимо все, що є довкола нас, і ми самі спровокували природу.

Як на мене, між людством та землею існує симбіотичний зв'язок. В даний момент ми нічого їй не даємо у взамін, того що беремо. Тому вона нас пробує позбутись.

Ще одним не менш важливим фактором є наші внутрішні переживання. Задумайтесь кожен, коли ми останній раз переживали щиру радість, скільки в нашому житті позитиву. Жорстока правда в тому, що ми більше переймаємось проблемами буденності, аніж прекрасними моментами життя. Ще й складна ситуація в країні сприяє цьому.

Може скластись враження, що я говорю про зовсім різні речі. Але все тісно пов'язано між собою, ніщо не існує окремо від іншого.

Я знаю, що якби всі франківчани разом щиро посміхнулись, в цей же самий момент всі хмари розвіялися б.

Могила співчуття

Вчора я вперше за довгий період подивився новини. Що я можу сказати? В мене був реально шок! Подвійне вбивство серед білого дня у Львові, хлібні надбавки у Києві, проблеми зі здоров'ям у дітей по всій Україні...

Я людина, яка не цікавиться політикою та новинами в цілому, але це мене вразило надзвичайно. Я не розумію як люди можуть терпіти до себе таке ставлення?! Як Ви можете закривати на це очі і спокійно продовжувати жити, роблячи вигляд, що нічого не сталось?! Вважається, що Україна незалежна демократична держава, але цього непомітно. Просто ми зараз не під Росією чи Польщею, а є рабами маленької групи людей.

Так, Ви є дійсно рабами, бо скільки б Вас не гнули - Ви гнетесь і миритесь, Ви ковтаєте сльози і мовчите, Ви ховаєтесь в своїх квартирках і думаєте, що все обійдеться. А я кажу Вам, що не обійдеться. Ви, напевно, сподіваєтесь, що прийде молоде покоління і щось виправить. Нічого подібного! На зміну безмежно жадібних батьків приходять їхні діточки. Це чортове колесо буде крутитись доти, поки Ви не усвідомите, що ми всі одне ціле. Трагедія одної людини - це трагедія всіх нас, бо ми дозволили цьому статись.

І нема чого винити Ваших рабовласників, бо Ви самі добровільно одягнули і носите ярмо на шиї.

А найгірше в цій всій ситуації те, що якщо Вас поставити керувати всім, дати Вам владу, то Ви теж станете рабовласниками, бо у Вас нема співчуття.

Ласкаво просимо до могили співчуття та ім'я їй Україна.

Розумні

Для мене розумною людиною є тільки та, яка бачить істинне походження всіх своїх бажань.

Бджола

Квітка прекрасна тільки тому, що вона з'явилась на світ і цвіте... Проте її основне призначення переродитись у плід. На жаль, не зі всіх квітів виходить плід. Для цього потрібне запилення - зазвичай за допомогою бджоли.

Чи прилітала бджола до мене? Чи залишусь я тільки квіткою?..

ЯТИ

Я зло, я добро, я тьма, я світло, я безглуздість, я розсудливість, я хамство, я вдячність, я ворог, я друг, я біль, я любов, я ламер, я архітектор, я нікотин, я спорт, я буря, я спокій, я вогонь, я вода, я зрада, я вірність, я жах, я краса, я тупість, я мудрість, я земля, я небо, я обломки, я храм, я ти, ти я...

Сумно

Сумно, коли бачиш вибрані вірші А. Пушкіна на смітнику...

Гранатове дерево

Мій улюблений фрукт - гранат. Проте мене завжди цікавило як вони ростуть, мені хотілось побачити це вживу...



Недавно я вперше в своєму житті побачив другу, більшу половину, своєї сім'ї, яка живе в Азербайджані та побував у країні, де виріс мій батько. Будучи там, я осягнув частину себе, яка була досі невідомою та незрозумілою для мене.
Тепер я відчуваю зміни в собі та своєму житті, проте чи добрі чи погані - це невідомо. Але в будь-якому випадку я вдячний долі за цю подорож!

Міліція нас береже...

Сьогодні я добирався на роботу в напівзаповненій маршрутці, в якій місць для сидіння не було. Серед людей, що стояли було багато жінок. А на крайньому сидінні сидів біля стоячих жінок представник МВС, старший лейтенант, людина у формі, чоловік зі званням. Я проїхав в тій маршрутці приблизно 15 хвилин і за весь цей час, вищезгаданий чоловік не здогадався уступити місце чарівним жінкам.

Є одне правило - як у малому, так і у великому. Тому про нашу міліцію можете робити висновки самі.

Число 23

Недавно я подивився фільм "Число 23" за участю Джима Кері, в якому його переслідує число 23. Так от, це число, при великому бажанні, можна знайти скрізь. І я візьму для прикладу себе...

Моя дата народження 30.07.1985, 30-7=23 і 1+9+8+5=23.
Скоро мені виповниться 23 роки, це буде 30.07.2008, в середу(третій день тижня), тобто 3+7+2+8+3=23 (остання трійка - середа).
Я провчився 10 років в 13-ій школі.
Я жив за трьома адресами:
- перша вулиця 93/47 9+3+4+7=23
- друга вулиця 124/47 на 5-му поверсі 1+2+4+4+7+5=23
- тепер живу на третій вулиці 9/65 на 3-му поверсі 9+6+5+3=23
- незабараом з"явиться альтернативне житло в приватному двоповерховому(2) будинку номер 21.
Повне ім"я Садигов/Sadygov(7) Руслан/Ruslan(6) Ульфатович/Ulfatovych(10) 7+6+10 = 23.

Пора мені їхати в Голівуд зніматись в фільмах )))

Безсмертя

Я не вірю в рай - це казка для дорослих та літніх дітей. Проте безсмертя можливе. Безсмертною людину можуть зробити її вчинки, якщо в їхній основі буде любов, а ціль - щастя оточуючих.

Ганьба

На днях мені випала нагода побувати в нашій обласній лікарні. Це наче зовсім інший світ, куди я не бажаю потрапити навіть найлютішому ворогу. Кажуть, що в нашій країні лікування безкоштовне. Проте там деякі люди за день витрачають 250-300 гривень на купівлю медикаментів(це при нинішній середній зарплаті в місті вистачить на 4-5 днів). І надзвичайно жахає халатність медсестр.

Проте це не найстрашніше...

Найбільш жахливим є те, що ми думаємо, начебто нас ця ситуація не стосується, начебто горе тих знедолених хворих людей - не наша відповідальність, а відповідальність влади, яку ми вибрали.

Кожен з нас живе в своєму маленькому світі, в якому ми турбуємось тільки за свої власні потреби, тільки про власний достаток та благополуччя. Ми втратили здатність співчувати. Ганьба нам всім за це...

Бажання

Все, чого ми хочемо, насправді безглуздо та не потрібно нам. А все, що ми потребуємо, знаходиться в нас з самого народження.

Краса завжди поряд

Коли ми йдемо по вулиці, куди напрямлений наш погляд? Зазвичай на тротуар. Можливо в силу того, що в нашій країні тротуари знаходяться не в найкращому стані, і задивившись кудись, ризикуєш підвернути ногу у вибоїні або взагалі провалистись в калінізацію через відсутність кришки люку. Проте інколи варто ризикнути і подивитись не тільки на симпатичну білявку, а трошки вище... І тоді з'являється шанс побачити щось неймовірно красиве, що було завжди поряд і що не помічав раніше...

Сон

Проснувшись однго ранку і виглянувши у вікно, в мене виникло враження, що я продовжую спати... Бо не кожного ранку можна побачити в себе у дворі коней, які пасуться на дитячому майданчику )))

Емоційно-слуховий оргазм за 10 грн.

Сьогодні відвідав концерт в обласній філармонії до 330-річниці Дня Народження Антоніо Вівальді...

Цінний урок

Сьогодні зі мною на рівному місці трапився дуже цікавий випадок.

На уроці англійської нам дали виконати одну вправу по граматичним правилам. Все просто з першого погляду. Проте в двох реченнях, які потрібно скласти, треба було описати те, про що жалієш, що хотів би щоб трапилось по іншому. Я не зміг скласти ці два речення! Просто я не знайшов жодного моменту в своєму житті, про який міг би жаліти... Усвідомлення цього в ту мить подарувало мені неймовірну радість та задоволення!

А висновок такий - ходіть на уроки англійської, там багато цікавого ;)

Один на один

З самого дитинства, коли ми ще були зовсім маленькими, нам на сон читали казки. Тепер перед тим як заснути, ми дивимось різноманітні фільми та телепередачі. Ми не можемо залишитись без відволікаючих факторів навіть коли їмо! Ми весь час намагаємось чимось відволіктись що б не робили та де б ми не були. Навіть коли наші мрії стають реальністю, ми відволікаємось на щось інше. Чому так? Причина в тому, що ми боїмось самих себе, ми боїмось залишитись один на один з самим собою хоть на мить. Цей страх настільки великий, що витрачаються неймовірні кошти на пошук позаземного життя, на пошук ще однієї причини не залишатись на одинці з собою...

Слабкість

Інколи прояв слабкості може стати першим кроком до того, щоб зробити себе значно сильнішим. Коли відходиш від своїх поглядів, послаблюєш самодисципліну, то можеш зробити те, що б ніколи не зробив зазвичай. Але зробивши скажемо так, якись негідний та слабохарактерний вчинок в тебе з"являється неймовірно цінна можливість. Ти отримав величезний досвід, який дозволяє тобі зрозуміти чому люди здатні на настільки безглузді дії. А розуміння дає тобі можливість прощати. В свою чергу вміння прощати, найцінніша сторона людської натури.

Захоплення грою

Багато хто з нас полюбляє грати в ігри, проте якщо поглянути скурпульозно на життя тих самих людей, то стає зрозуміло, що вони грають за схемою 24/7. З самого дитинства нас всіх привчали до правил гри, нав"язували закони та обмеження, не питаючи чого хочемо ми та не прислуховуючись до нас. Як результат маємо синтетичний смак життя отриманий через призму гри...
Коли ми йдемо під час свят до церкви, ми це робимо, бо так хоче наша душа, так хочемо ми, чи тому, щоб виглядати так як всі і не потрапити під хвилю критики та обурення оточуючих?..
Коли ми кажемо "люблю", ми це кажемо відчуваючи неймовірний порив серця, чи щоб продовжити гру?
Чи можемо ми пригадати те, що робили з власних поривів, а не по правилам гри?
Найбільш лякає те, що ми повірили в реальність гри - ми вже в неї не граємо, ми вже нею живемо...

Заради кого старатись?..

Життя неймовірне через свою динаміку. Надзвичайно часто оновлюється коло спілкування, йдуть старі друзі та приходять нові, зникає кохання і з'являється нова пристрасть. І в цьому круговороті ти розумієш одне - єдині люди, заради яких варто старатись та жертвувати всім, це ті, хто до кінця буде вірний тобі - це твоя власна сім'я...

Глобальне будівництво...

Франківськ... Кілька років назад цілком просте та на перший погляд звичайне місто... Багато великих дворів з дитячами майданчиками, що залишились від минулої влади, та пристойних краєвидів з вікон помешкань.

Колись виходячи на балкон своєї квартири, я міг в далині бачити верхівки гір. А зараз все, що видно, це новоспечені будівлі.

Як розпізнати музику для душі?

Дивлючись на сучасну естраду і все що пропагують теперішні кумири, просто можна захлибнутись в тошнотворному продукті, який вони називають музикою... Сумно коли основною ціллю мистецтва стають меркантильні інтереси, коли з того, що б мало надихати людей, роблять бізнес...

Раз їдучи в маршрутці на роботу, я побачив на спинці напис "Цой жыв!", важко уявити, що через кілька десятків років можна буде побачити напис "Поплавский жыв"...

Харч для душі...

Єдине без чого я не зможу прожити - це щире спілкування...