14 березня 2010 р.

Нумо веселитись

Нещодавно я віднайшов ще одну границю нашої темниці. Я раніше ніколи над цим не замислювався, але мені цікаво чи Вас не дивує той факт, що немає продовжень фільмів з щасливим кінцем. Всі фільми закінчуються на тому моменті, коли всі труднощі позаду та всі страждання скінчились. Навіть доходить до того, що знімають сотні серій серіалів, щоб тільки у одній частинці - останній, зробити всіх на кілька хвилин щасливими. Таким чином нам всім промиваюсь мізки - змушують повірити, що стан щастя це нецікаво, це не вартує нашої уваги. Значно цікавіше мучитись та боротись зі злом.

Як на мене, природнім станом для всіх людей є щастя. Я вірю в те, що це є частиною причини нашого перебування тут. Але звісно знайдуться такі, які вважають ніби в цьому світі дуже важко бути щасливим. І що у фільмах зазвичай відображають гіпербалізовано, але як не крути, наше життя. Але я мушу відповісти, що легше за все бути нещасним, легше за все робити з себе мученика. Це зрозуміло, адже щоб загасити вогонь, треба менше зусиль, ніж щоб розпалити його.

Щоб знову віднайти дорогу до щастя, потрібно покликати його, захотіти, щоб воно прийшло до Вашого життя. Усвідомити, що Ви вже є щасливими. Невже для цього мало причин??? Але знову хтось скаже, що неможливо бути щасливим, коли ти голодний чи виснажений від тяжкої праці. А я відповім, що голод для того, щоб відчути справжній смак їжі, а втома дарує чудесний сон. Та в кінці кінців, погляньте на камінь. Він лежить собі і йому до нікого нема ніякого діла. В ньому не б'ється серце та не циркулює повітря. Він сам не здатний змінити нічого. Невже мало того, що Ви не камінь, щоб розвеселитись?

Шукайте веселощів, любіть позитив. Так, це звучить банально і скрізь, але це вірний шлях. Адже людина сповнена щастям, зможе відшукати блаженство. А сповнення блаженством - це ключ від в'язниці.

8 лютого 2010 р.

Ще одне припущення

Як приємно, коли це відбувається в той день, під час якого ти поставив собі певні завдання і виконав їх. Це справжній екстаз, коли ти цього дня виклався на повну. Це безмежний кайф, коли ти повністю спустошений цим днем і ти в ньому нічого і ніколи не змінив би, бо віддавши все йому, ти і взяв все.

В такі дні, сон є найсолодшим та найглибшим, без кошмарів та пробуджень. Але існує принцип - "Як в малому, так і у великому".

Я інколи не зовсім схвально ставлюсь до наукового прогресу, проте і він дарує безцінні підказки. Наприклад, теорія "Великого вибуху", що описує зародження всесвіту. Якщо придивитись до світу в якому ми живемо, то можна побачити мільярди живих доказів цієї теорії. Людина - яскравий приклад цьому. Адже задумайтесь з чого ми беремось - запліднена яйцеклітина. З цієї мізерної крихти народжується безмежний космос - неймовірна фізична будова та вражаюча духовна сторона.

В цьому випадку ми пішли від "великого" до "малого". А тепер повернемось назад до теми сну і підемо вище. Підійдемо до загадки, що стоїть по другу сторону від життя - до того, що відбувається після смерті. Напевно, якщо на день подивитись як на життя в цілому, то можна передбачити, що чекатиме нас потім.

Але після сну приходить ще один день, в якому нові виклики, нові цілі та здобутки... І як би це банально не звучало, але дуже приємно, коли робота, що могла бути зроблена сьогодні, не залишається на завтра.

26 січня 2010 р.

Хвилі на воді

Інколи я люблю дивитись на речі з висоти пташиного польоту. Мені ще в молодших класах надзвичайно подобались схеми кругообігу води в атмосфері із описом шляхів її поповнення. По сьогоднішній день захоплююсь комп'ютерними 3D моделями галактик, адже від цього голова йде обертом, коли бачиш своє місце у всій безмежності - нескінченість ззовні та нескінченість всередині.

І задумуючись над важливістю та значимістю кожного вчинку людини, неважливо чи це рішення змінити роботу чи уступити місце у автобусі, починаєш розуміти наскільки ми всі пов'язані один з одним. Кожна наша усмішка та хвилина радості повернеться до нас підсиленою через інших людей. Мій хороший настрій передається моїй близькій людині, моїй сім'ї, співробітникам та взагалі всім інший людям, з якими я контактую чи просто пересікаюсь. Від рівня моєї близькості з цими людьми залежить рівень мого впливу. В свою чергу всі ці люди впливають на інших людей, а ці інші на інших. І таким чином будується павутина, яка охоплює всіх і кожного.

Всі ми створюємо хвилі на великому озері життя нашими емоціями та вчинками. В нашому місті є традиція для всіх молодят - йти на міське озеро і фотографуватись з лебедями. То щоб їх підманити до себе, у воду не кидають каміння, а хліб.

5 січня 2010 р.

Друг чи ворог - що краще?

Інколи життя так складається, що починаєш задумуватись над тим, кого краще мати поряд себе - друга чи ворога. Друзі знають про тебе все, бо саме з ними ділишся наболілим чи навпаки здобутками. Саме перед другом можна відкрити серце та вилити душу, довіритись йому, жити без секретів. Проте буває так, що друзі як раз можуть використовувати це все в своїх цілях, тим самим показуючи своє справжнє лице.

Від ворога знаєш чого очікувати, знаєш на що він здатен і тримаєшся мобілізованим та готовим до удару. Проте друзі наносять удари несподівані, глибокі і точно в серце, адже знають всі твої слабкості. Нанесені рани друзями є неймовірно болючими, їх не вдається залікувати ні пробаченням, ні часом.

Вся проблема в тому, що друзі завжди будуть проти твого розвитку, проти того, щоб ти змінювався. Їм вигідно, щоб ти залишався таким самим. Боротьба ж з ворогом спонукає до змін, спонукає ставати сильнішим та просто іншим. Обставини можуть скластись так, що приходить думка - краще було б мати десять ворогів замість одного друга.

4 січня 2010 р.

Випадковість?

Надзвичайно цікавим питанням є те, чи поява людини є випадковою чи ні. Чи існування планети Земля зі всіма багатогранними проявами життя випадковість чи вдало виконаний проект?

Я не буду приховувати свою пристрасть до машин. Мене захоплюють всякі там прокачані версії супер-карів. Нещодавно мені довелось переглянути передачу про одну з найдорожчих марок у світі Zonda. Кожна машина абсолютна унікальна, виконана вручну та випускається в обсязі кількох десятків на рік і тільки під замовлення. В цій телепередачі було показано весь цикл виробничого процесу на заводі. Від отримання окремих деталей та виконання агрегатів, аж до тестування готової машини на треку. Проте там не було показано всього, адже упущено такі моменти як видобуток потрібних речовин з природи для виготовлення всіх потрібних матеріалів та власне утворення тих самих речовин, а також ланцюжок винаходів протягом технологічного розвитку людства, які використані в авто.

Я веду до того, що повне рівняння для виготовлення одного суперавтомобіля чи навіть просто автомобіля є надзвичайно складним, якщо брати до уваги всі змінні, абсолютно всі. А тепер задумайтесь над тим, на скільки людина складніша від автомобіля! Може всі галактики та системи є змінними рівняння для створення нас?

Найбільший страх та найбільше чудо

Як на мене, найбільшим страхом у людини може бути боязнь того, що після фізичної смерті вона перестане існувати. Що тоді, коли серце та дихання зупиняються, вона просто закінчиться, закінчиться як фільм на телебаченні – тут він був, а в цю мить його вже нема. Що дарована людині свідомість, це не більше, ніж еволюційний здобуток, що надає змогу уберегти тіло у світі, сповненому небезпек.

Проте існує дещо, усвідомлення чого може вселити надію навіть у найбільш затятого атеїста. Це те, що для мене являлось найбільшим чудом все моє життя – це творчість людини. Саме вміння творити щось абсолютно нове, ставить великий хрест на еволюційному принципі створення людини. Адже для того, щоб безпечно спати чи бути ситими нам не потрібні ні картини, ні музика, ні архітектура. Для мене завжди було і буде найбільшим чудом момент натхнення, момент зародження ідеї, момент, коли здобуток душі втілюється в щось фізичне, в щось, що можна помітити п’ятьма відчуттями, проте не осягнути ними.

Я не говорю зараз про мистецтво заради грошей, бо воно таке ж спустошливе та огидне як і секс заради простого тілесного задоволення. Воно не несе в собі нічого неземного, а як раз і є проявом тваринної частини людини – щось намазюкати на полотні, чи щось пробекати на сцені, щоб мати достатньо грошей для того, щоб бути в теплі та не голодному. Я говорю про мистецтво заради мистецтва, плоди якого змушують задуматись про все і водночас повністю забутись…

10 грудня 2009 р.

І знову політика

Незабаром вибори і найбільш поширена тема розмов у людей - хто за кого. І чую я у відповідь до болі знайомі прізвища, до болі неприємні та огидні мені. Дивлючись на "меню" кандидатів, я не бачу жодної апетитної "страви" - тільки одна гниль та пластмаса подана на дорогому посуді.

І тут мене дивує те, що люди продовжують замовляти ці страви, ковтати їх і потихеньку вмирати від систематичного отруєння. Адже ж нормальна адекватна людина зайшовши в ресторан, в якому їй не сподобається вибір, розвернеться та піде до іншого. Проте ми продовжуємо ходити в один і той самий ресторан.

Єдиний вірний вибір для мене це проти всіх (я не про того Василя, що змінив прізвище). Уявімо ситуацію, що переважна більшість людей проголосували б проти всіх, цим самим висловивши свою волю, своє бажання працювати за гідну винагороду, жити на рідній землі згідно людських законів, бути впевненим у благополуччі своїх дітей, відчувати захищеність та свою вагомість.

Таким вибором ми прийшли б до революції, до революції без кровопролиття, до революції за допомогою того останнього способу впливу, до якого ще не добрались закривавлені та ненаситні клешні системи.

Досить бути сіренькими мишками-рабами і своєю кров'ю кормити товстих котів-рабовласників. Їх одиниці, а нас мільйони. Моя мрія - це побачити народ, який повстане, який мирними мітингами та протестами буде боротись за власне право на щастя. Досить боятись втрати крихти сьогодні, щоб здобути коровай завтра.

Я в жодному разі не про майдан, адже це була тільки хитра та добре продумана маніпуляція. І доказ тому, що зараз нічим не краще, ніж до майдану, але жодної революції не спостерігається. Досить жертвувати собою заради когось, пора боротись за самих себе, за своїх близьких і спільне майбутнє всім разом.