Найбільший страх та найбільше чудо

Як на мене, найбільшим страхом у людини може бути боязнь того, що після фізичної смерті вона перестане існувати. Що тоді, коли серце та дихання зупиняються, вона просто закінчиться, закінчиться як фільм на телебаченні – тут він був, а в цю мить його вже нема. Що дарована людині свідомість, це не більше, ніж еволюційний здобуток, що надає змогу уберегти тіло у світі, сповненому небезпек.

Проте існує дещо, усвідомлення чого може вселити надію навіть у найбільш затятого атеїста. Це те, що для мене являлось найбільшим чудом все моє життя – це творчість людини. Саме вміння творити щось абсолютно нове, ставить великий хрест на еволюційному принципі створення людини. Адже для того, щоб безпечно спати чи бути ситими нам не потрібні ні картини, ні музика, ні архітектура. Для мене завжди було і буде найбільшим чудом момент натхнення, момент зародження ідеї, момент, коли здобуток душі втілюється в щось фізичне, в щось, що можна помітити п’ятьма відчуттями, проте не осягнути ними.

Я не говорю зараз про мистецтво заради грошей, бо воно таке ж спустошливе та огидне як і секс заради простого тілесного задоволення. Воно не несе в собі нічого неземного, а як раз і є проявом тваринної частини людини – щось намазюкати на полотні, чи щось пробекати на сцені, щоб мати достатньо грошей для того, щоб бути в теплі та не голодному. Я говорю про мистецтво заради мистецтва, плоди якого змушують задуматись про все і водночас повністю забутись…