Здивуй мене, якщо зможеш

Останнім часом в мене складається враження, що я насправді з іншої планети і веду тут розвідку. Це все викликане тим, що я ніяк не можу осягнути буденних речей, які для мене здаються безглуздими...

Мені ніяк не вкладається в голові як можна витрачати мільйони гривень на рекламні ролики, коли держслужбовцям гостро необхідне підняття зарплат. Дивує людська злість, заздрість чи образи. Вражає людський апетит до матеріальних надбань. Шокує те, що людина може гадити в тарілку, з якої їсть (я про нашу планету).

Довкола нас незліченна кількість спроб змінити цей світ. Я теж належу до тих людей, котрі приносять жертви техногенному розвитку цивілізації. Але все це ще нікому не полегшило життя, нікого не зробило щасливішим. Будуючи все більше та вище, ми прагнемо відчути себе богами, володорями всього, творцями світу. Проте існують сили, з якими треба рахуватись, які в жодному випадку не допустять витоку знань для тих, хто не заслуговує на це.

Якось в дитинстві в мене був великий ліхтар разом з радіо. І я вирішив його розібрати, щоб зрозуміти та побачити з чого він складається. Та коли все було розібрано до останньої деталі, я усвідомив, що багато деталей просто пошкодженні і тепер мені не вдасться його зібрати знову.

Так і ми - знущаємось над собою, розкладаємо себе і все на окремі частинки, красиво складаєм знайдені знання по поличкам, використовуємо ці знання для створення речей, які роблять нас ще більшими лінтюхами та ще глибше вводять в забуття.